Кам'янець-Подільський музей

"Стара Фортеця"

Безліччю загадок та інтригуючими таємницями оповите історичне минуле міста над Смотричем. Головним питанням, яке продовжує непокоїти істориків і краєзнавців, є вік міста. Сформувалася дві версії заснування Кам’янця – литовська і давньоруська.

Прихильники литовської версії вважають, що місто було засноване литовськими князями, які прийшли володарювати на землі Поділля в другій половині XIV століття. Згідно з давньоруською версією виникнення Кам’янця слід пов’язувати з другою половиною XII ст., коли на його території знаходилося слов’янське городище. Цікавою є думка, яка відносить початки історії міста до римських часів. Досліджуючи будову Замкового мосту, який, до речі, потрапив до рубрики «Мости» «Книги рекордів України» як найстаріший міст країни, архітектори висловили припущення, що його зображення міститься на відомій колоні Трояна в Римі. Отже, міст був споруджений римлянами, які проживали на території міста, а роком його заснування на думку дослідниць, можна вважати 107 р. н. е.

Існує чимало легенд щодо походження «Квітки на камені», як охрестила подільське місто українська поетеса Леся Українка. Одна з них оповідає: «Жила бідна вдова з синами. Хлопці за що лиш візьмуться – робота горить. Тільки невдахи були. Ніде місця не нагріють. Де лиш оселяться, там якась біда на сяде на голову: то вода хату знесе, то буря кругом ліс завалить, що ледве врятуються.

Почала бідна вдова слізно Богородицю просити, аби дала притулок її дітям. Сіла якось курчат на порозі годувати… Незчулася, як її огорнув сон: приходить на подвір’я Матір Божа. Тут удовиці згадалося, що як присниться Бог чи Матір Його, то можеш просити все, що тобі найдорожче. Через сон жінка скрикнула:

– Мати Божа, дай притулок дітям моїм, вкажи, де селиться.

І Предвічна Діва заговорила:

– Нехай твої сини запам’ятають той сон, який побачать цієї ночі…

Приснився їм віщий сон. Ніби стіна розступилася і через неї увійшов до хати старесенький дідок. Він був босий, у довгій білій сорочці, з непокритою головою, лице світле і спокійне, ніби в дитини, а чуприна, як хмарка на голові. І над нею стояв обруч, ніби сонця світ. Він каже до братів:

– Лиш заясніє світ, беріть до рук луки зі стрілами, сідлайте коней, рушайте в дорогу. Здибаєте провідника, їдьте за ним, і він приведе до того місця, де жити маєте.

Прокинулися брати, скочили на коней і понеслися так, що вітер наздогнати їх не міг. Враз вискочив із чорного пралісу олень, такий великий, що подібного вони зроду не бачили. Почали полювати оленя. А він все біжить вперед і вперед. Домчали до річки. Вузька, але дуже бистра, повна круч. Раз коло разу вода крутиться, ніби кипить. Олень легко вскочив у воду, поплив поміж круч і вирів. Хлопці подалися за оленем… Стрільнули обидва разом. Їх стріли звалили рогатого красеня. Розвели вогонь, спекли оленя тини, поїли. У ту мить вони здогадалися, що прибули саме на те місце, яке матір їхня у Богородиці вимолила. Оселилися тут брати, поруч із ними ще люди. І своє селище Кам’янцем назвали…» Записала Т. Сис-Бистрицька

 У литовський період першим удільним князем Подільської землі був Юрій Коріатович. Юрію місто зобов’язане своїм заселенням і зміцненням оборонних укріплень. У Камянецькому замку він разом з братом Олександром побудував православну Покровську церкву. У 1374-1380 рр. брат Юрія Олександр, ставши князем, обрав Кам’янець столицею краю. Після нього править Костянтин Коріатович, по смерті якого встановлює владу останній з Коріатовичів – Федір. Слід зазначити, що литовський час був найбільш мирним.

Середньовічне місто управлялось згідно з магдебурзьким правом, що передбачало здійснення управлінням безпосередньо його жителями, які вибирали магістрат. Спеціальні укази, що видавались магістратом, містили вимоги і щодо одягу різних соціальних верств суспільства. Так, бідніші жителі обмежувалися у використанні дорогих тканин, хутра, коштовностей, їм заборонялося шити одяг з тканини того чи іншого кольору. Одяг жителів міста допомагає збагнути і їхній побут, визначити смаки й уподобання. Ремісники, прислуга, дрібні торгівці, що зазвичай були вихідцями з села, продовжували носити сільський одяг: сорочка, штани чи спідниця. За верхній одяг їм слугували сермяги, овчинні кожухи. Їх носили і чоловіки, і жінки. Серед міщан середнього статку набула поширення сукня із сукна на підкладці. Вона була як чоловічим, так і жіночим одягом. Матеріал для вбрання використовували блакитного чи синього кольорів. Близьким за покроєм та призначенням до сукні був сукман. Це – одяг заможного міщанства та шляхти. Він оздоблювався шовковими шнурами, мереживом, різними нашивками, формувався під впливом загальноєвропейської моди. Необхідним атрибутом вбрання був пояс. Ходити без пояса вважалося непристойно. Різнився одяг і за національною ознакою.

Неминуче залишились в історії часи турецького, польського, російського панування в подільському краю. Кам’янець, як могуча твердиня, був тимчасовою столицею Української Народної Республіки, місцем уряду і Директорії, потім в складі СРСР. А як виглядає сучасний Кам’янець? Кожен, хто був у нашому місті, нагороджує його своїм епітетом: туристичний, новітній, вражаючий, мальовничий. Ошатним або просто вічно молодим.